Католики Катеринослава наприкінці XVIII – на початку ХХ ст.

 

kostel-31old-21 kostel-11

 

 

 

 

 

 

 

        

Римо-Католицька Церква на українських землях має давню історію, початок якої було покладено ще в княжі часи. Становлення католицьких громад на території Катеринославщини пов’язане з заселенням краю іноземними колоністами у ІІ половині XVIII ст. Населення губернії було поліетнічним, складалося з українців, росіян, євреїв, німців, греків та ін. Три поділи Польщі у 1772, 1793 та 1795 роках за участю Росії сприяли міграції поляків в Україну, в тому числі і Південну.

Історія католиків Катеринослава (саме таку назву мав до 1926 року Дніпропетровськ) бере початок у 1779 р., коли у його передмістя переселилися католики з Криму. Наступна міграція відбулася у 1793 р. із Петербурзької губернії, в результаті біля Катеринослава була заснована колонія Ямбург.

У І половині ХІХ ст. населення Катеринослава збільшувалося досить повільно, але з кінця 1850-их років, а особливо після реформи 1861 р. почало швидко зростати, що пов’язано зі змінами у соціально-економічних відносинах. Інтенсивний індустріальний розвиток нашого краю у ІІ половині ХІХ ст. сприяв пришвидшенню міграційних процесів з польських земель на територію Катеринославщини і нашого міста зокрема. На фоні зростання населення міста (у 1857 р. – 13 217 осіб, у 1897р. – 112 839 чоловік) збільшується кількість і римо-католиків. Якщо у 1857 р. в Катеринославі налічувалось лише 46 католиків, то у 1865 р. – вже 334, у 1897 р. – 3 986, а у 1910 році – 9 472 особи, які належали до римо-католицької конфесії. Лише через три роки католиків налічувалось 13 463 чоловіки! На початку ХХ ст. в католицькому храмі Катеринослава щорічно хрестили не менше 300 малюків. В метричній книзі костьолу у 1904 році зафіксовано 323 охрещених, у 1906 – 433, у 1910 – 306 чоловік. Матеріали перепису населення Російської імперії 1897 р. дозволяють зробити висновок про те, що подавляючу більшість римо-католиків міст нашого краю складали поляки. Їх кількість значно перевищувала чисельність католиків інших націй (литовців, французів, німців, чехів і словаків та ін.), близько 98% поляків міст Катеринославської губернії на той час сповідували католицизм.

Наявність в місті католиків, постійне зростання їх кількості потребували побудови римо-католицького храму. Це питання вперше було піднято у 1842 р. ямбурзьким настоятелем Домініком Зіббіні. Листування про будівництво костьолу велося тривалий час і лише у 1872 р. право римо-католицької громади на земельну ділянку для храму було затверджено. Земельна ділянка надавалась із території Міського саду. Завдяки старанням парафії було зібрано кошти на купівлю земельної ділянки і будівництво храму, яке розпочалося у 1872 р.

У 1877 році на центральному проспекті Катеринослава з’явилася чудова споруда, яка стала прикрасою нашого міста – римо-католицький костьол. Храм був розписаний фресками, частина яких зберіглася до нашого часу, в тому числі і написи на стінах, зроблені польською мовою. Освячення костьолу в ім’я святого Йосипа відбулося у 1878 році. Слідуючим етапом в процесі розвитку парафії було клопотання вірних про дозвіл на прибуття до храму священика. У 1887 р. докуплено землю і побудовано будинок, в якому були помешкання для священиків, школа і церковна бібліотека. Згодом до парафії прибув священик.

В 70-і рр. ХІХ ст. царський уряд дозволив переселитися до Катеринославської губернії учасникам польського повстання 1863 р., які до цього відбували покарання в Сибіру. Це Едмунд Івановський, Михайло Гржибовський, Федір Стульчинський та ін. Серед «політичних засланих», що оселилися в губернії, були і ксьондзи – Гаспар Войткевич, Йосип Гутовський, Вікентій Смочинський та ін. Всі вони перебували під наглядом поліції.

Костьол мав численних меценатів і в значній мірі існував на пожертви, проте в архівах залишилося лише кілька документів стосовно утворення спеціальних капіталів для фінансування душпастирської діяльності та інших потреб парафії. Найбільшим пожертвуванням в історії храму став духовний заповіт дворянина Мартина Людвиковича Розвадовського від 23 квітня 1896 р. Він залишив у спадок Катеринославській римо-католицькій парафії капітал у розмірі 21 956 карбованців. За умовою заповіту відсотки з цього капіталу мали бути спрямовані на утримання 12 жебраків у спеціально створеному при храмі притулку. У 1901 р. Фортунат Олександрович Ольшевський передав на користь парафії суму 6000 карбованців. В книгу добродіїв парафії був записаний також Олександр Степанович Добровольський.

На початку ХХ ст. кількість римо-католиків була такою, що костьол не міг вмістити багатьох парафіян. Це вимагало розширення храму, що і було зроблено. У 1905 р. відбулося урочисте освячення храму, яке провів тираспольський єпископ-ординарій Йосип Алоїз Кесслер.

Незважаючи на тиск з боку Російської держави на Католицьку Церкву, римо-католицька парафія в Катеринославі жила, розвивалась, зростала.

 

Римо-католицька парафія св. Йосипа в радянські часи.

 

Революція 1917 р. і громадянська війна перекроїли долі багатьох мешканців колишньої Російської імперії, в тому числі і поляків. Католицька Церква і в ці буремні часи користувалася авторитетом у вірян, агітація ж створеного ще під час громадянської війни Польського бюро при ЦК КП(б)У на початку 1920-х років серед поляків Катеринослава великого успіху не мала. За даними Польбюро на    1 грудня 1921 року в Катеринославі проживало 5 тисяч поляків, а у Амур-Нижньодніпровську – 4 тисячі. З урахуванням польських біженців у губернському центрі всього мешкало 40 тисяч поляків, при цьому поляків-більшовиків у Катеринославі було тільки 40 чоловік.      

В 20-і роки ХХ ст. кількість парафіян костьолу значно скоротилася. Місто залишили іноземні громадяни. Після поразки більшовицьких військ під Варшавою і укладення Ризького договору у 1921 р. до Польщі виїхало багато поляків, але католицька громада не припинила свого існування. Документи, що збереглися у фондах Державного архіву Дніпропетровської області свідчать, що станом на 1 червня 1927 р. костьол у Дніпропетровську діяв і подавляючу більшість парафіян складали саме поляки (німців-католиків в нашому місті на той час нараховувалось лише 4 особи).

Вороже ставлення більшовиків до релігії найбільш відчутно проявилося в сталінські часи. Католицька Церква зазнала нищивних репресій, бо вона не йшла на компроміси з режимом, римо-католицьке духовенство підпорядковувалося Папському престолові, з чим владні структури не бажали миритися. В 30-і роки ХХ ст. польська національна меншина повною мірою відчула на собі дію сталінських методів керівництва. У квітні 1936 р. раднарком СРСР прийняв постанову про переселення поляків «як політично неблагонадійних» з України в Казахстан. Саме в 30-і роки (не раніше жовтня 1933 р.) був закритий і костьол в Дніпропетровську, а священиків (серед них були поляки і німці) репресовано. Збереглися імена цих мучеників, які служили Богові на території нашого краю – Алоїз Шонфельд, Петер Рідель, Павел Ашенберг, Адам Вагнер, Міхаель Вольф, Адам Деш, Вікентій Сквирецький, Яків Розенбах, Пауль Шуберт, Флоріан Шульц. Католики Дніпропетровська пам’ятають про них, свідоцтвом того є меморіальна дошка з іменами закатованих священиків, яка знаходиться безпосередньо в храмі.

В роки фашистської окупації Дніпропетровська, починаючи з 1942 р., костьол було відкрито для забезпечення релігійних потреб італійських легіонерів, які входили до складу міського гарнізону. Службу правив військовий капелан отець Пьетро Леоні. В цей час для католиків міста з’явилась можливість повінчатись, охрестити дітей, було також проведено незначні ремонтні роботи, зокрема відновлено орган.

Після звільнення Дніпропетровська у 1943 р. католицький храм лишався відкритим, хоча священика в ньому не було, а віруючі лише інколи збирались для спільної молитви. 22 липня 1945 р. було обрано правління і ревізійну комісію костьолу. Із 35 чоловік так званої «двадцятки» 27 були поляками, решта – латиши, вірмени, литовка та білоруска. В архівних документах за 1948 р. визначена кількість вірян – близько 200 чоловік.

Характерною рисою релігійної політики радянського керівництва після війни був наступ на Римо-Католицьку Церкву, зняття її громад з реєстрації, закриття костьолів. Така доля спіткала і римо-католицький храм в Дніпропетровську. 30 липня 1948 р. обласна рада передала будівлю костьолу міськвиконкому, мотивуючи це рішення тим, що культова споруда не отримує належного ремонту і через це руйнується – така «щира» турбота про «державне майно». Спочатку будівлю костьолу було передано бібліотеці, а 12 лютого 1949 р. – міському комітету фізкультури для його подальшого переобладнання в спортивну залу. Так радянські чиновники вирішили долю красеня-костьола, який фахівці називають унікальним для всього сходу України і який мав призначення бути домом Бога, а не будинком для занять боксом і штангою.

До переобладнання католицький храм, над проектом якого працювали        А. Бродницький і П. Меркулов, був побудований у неоготичному стилі, із застосуванням елементів романського стилю, а в інтер’єрі – двох потужних стрільчастих арок. Згодом свій варіант розширення костьолу запропонував архітектор С. Хорманський. Проектом передбачалося створення двох бічних двоярусних нефів. Суттєво збільшувався винос балкону хору, через який тепер забезпечувався прохід на другі яруси нових нефів. В обох ярусах вони мали отримати виходи на сходи, які розташовувались у вежах. Високі аркові вікна другого ярусу отримали готичне заповнення. Але для занять спортом потрібні будівлі іншого рівня, в результаті під час перебудови костьолу було демонтовано шпилі на дзвіницях. Фасад надбудували високим парапетом, виведеним в рівень із вінчаючим карнизом веж. Тамбур головного входу було повністю перебудовано і розширено з боків двома службовими кімнатами. Дах утвореної таким чином великої заокругленої прибудови облаштували як відкриту терасу. Місце вікна-рози зайняли три нові прямокутні просвіти. Вікна у дзвіницях було повністю закладено. В габаритах колишнього центрального нефу влаштували глибокий чотирьохколонний портик коринфського ордеру.

У 1984 р. будівлю, в якій колись відбувалися Служби Божі, грав орган і промовлялись молитви, передали Зональному управлінню спортивних лотерей , а у 1990-х роках тут було розміщено Українське товариство спортивних лотерей «Ніка» та інформаційний центр «Україна».

Римо-католицька парафія св. Йосипа в часи незалежності України.

 

Процеси демократизації, які відбувались в Україні з кінця 80-их рр. ХХ ст., сприяли відродженню релігійного життя, виникненню значної кількості релігійних громад, в тому числі і римо-католицьких. У січні 1991 р. Іван Павло ІІ відновив ієрархічно-територіальні структури РКЦ в Україні.

Римо-католицька парафія Дніпропетровська була зареєстрована у березні 1992 р. Спочатку вона входила до складу Кам’янець-Подільської дієцезії, а після утворення у 2002 р. двох нових дієцезій (Харківсько-Запорізької та Одесько-Сімферопольської) – до складу Харківсько-Запорізької дієцезії, першим єпископом-ординарієм якої став Станіслав Падевський.

Через те, що громада не мала жодного приміщення для проведення Богослужінь, вірні збиралися по різним орендованим приміщенням та на самих сходинах біля неповернутого владою католицького храму. В 1996 р. в місті був куплений дім, перебудований під каплицю. Св. Месу тричі на тиждень відправляв о. Мартин Янкевич, що постійно проживав у Дніпродзержинську. З серпня 1999 р. душпастирську працю в громаді розпочали священики Ордену Братів Менших Капуцинів з Краківської провінції. Першим капуцином, котрий тут працював, був брат Павло Токаж, який став настоятелем монастиря та парафії.

З перших днів реєстрації громади було підняте питання про повернення храму, парафія вела листування з цього приводу з владними структурами Дніпропетровська, але у 1998 р. обласна рада продала костьол приватній фірмі. Це було зроблено незаконно, всупереч Указу Президента України 1997 р. «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» та розпорядженню «Про повернення релігійним організаціям культового майна». Будівля храму перепродавалася неодноразово приватним фірмам. Останнім власником його була каліфорнійська компанія «Дагсбері інк.».

Римо-Католицький храм був предметом багаторічних судових розглядів, переговорів на різних рівнях, справою його повернення опікувався Папа Іван Павло ІІ в 2001 р. під час свого візиту в Україну.

Влітку 2007 р. «Дагсбері інк.», намагаючись перебудувати храм для використання за іншим призначенням, частково зруйнувала його дах і склепіння, після чого дощі нищили стіни будівлі. Цей акт зустрів активний протест римо-католиків, які разом зі священиками (настоятелем парафії на той час був брат Казимір Гузік) вирішили боронити костьол. Майже місяць (липень 2007р.) біля храму відбувались цілодобові молебни, в яких брали участь віряни не тільки Дніпропетровська, а і інших міст України. Навіть після припинення цілодобових акцій на центральному проспекті міста, Богослужіння проводились перед храмом щосереди і щонеділі, а з 25 січня 2009 р. (після позову «Дагсбері інк.» про стягнення з парафії понад мільона гривень) всі Меси проводились на вулиці біля будівлі костьолу. Католики також висловлювали свої вимоги біля міськради та облради, пікетували офіс корпорації «Дагсбері інк.». В час кульмінації подій біля костьолу кілька разів для обговорення цих питань з владою Дніпропетровська приїздив консул Польщі в Харкові, а 15 березня 2008 р. вперше за останні 100 років у Дніпропетровську відбулася Свята Меса під проводом Апостольського Нунція Івана Юрковича. На Службі Божій з нагоди урочистості св. Йосипа зібралися єпископи всіх римо-католицьких дієцезій України.

Цей етап боротьби характеризується намаганням влади втрутитися в конфлікт і вирішити його. Так, 13 лютого 2009 р. на зустрічі з Послом Польщі Яцеком Ключковським голова Дніпропетровської обладміністрації Віктор Бондар висловив готовність виступити третьою стороною у конфлікті і сприяти тому, щоб храм повернувся до католицької спільноти.

Доленосна для дніпропетровських католиків подія відбулася у серпні 2009р. – рішенням суду власником багатостраждальної культової споруди визнана парафія св. Йосипа. На урочистості освячення костьолу в Дніпропетровську 29 серпня 2009 р. були присутні представники духівництва різних міст України, а також Посол Польщі в Україні Я. Ключковський. Рішення суду на користь римо-католицької парафії дозволило розпочати у 2011 р. відбудову храму. За особливого покровителя цього процесу, поряд зі св. Йосипом, було обрано   св. о. Піо.

В парафію ще в 90-і роки ХХ ст. для роботи (катехизація дітей, підготовка їх до Першого Причастя і т. ін.) приїхали сестри Ордену Урсулінок Серця Ісуса Конаючого, почали діяти малі спільноти, які дозволяють вірянам реалізувати своє духовне покликання, серед них: Францисканський Орден Світських, Рух Назаретянських Родин, Троянди Живого Розарію, молитовна група св. отця Піо, катехетичні групи дітей та молоді, група Прославлення та ін. Парафія постійно зростає кількісно. Якщо з 90-х рр. ХХ ст. до початку ХХІ ст. вона зросла втричі і на 2004 р. можна було говорити про приблизно 220 осіб, які щонеділі брали участь у недільній св. Месі, то зараз католицька спільнота нараховує вже близько 400 чоловік.

Ядром формування католицької громади в Дніпропетровську були віряни з відповідним корінням. Попри це не можна ідентифікувати сучасну Католицьку Церкву в Україні (і в Дніпропетровську також) тільки з польською (або німецькою) національною меншиною, бо процеси модернізації УКЦ супроводжуються її помітною українізацією, збільшенням частки українського елементу.

Отже, католики мешкають на території нашого краю вже більше 230 років, вони є частиною історії Дніпропетровська. Протягом років парафія св. Йосипа переживала злети і репресії, її вірні збирали пожертви на побудову костьолу у ХІХ ст. і чинили опір спробам зруйнувати храм у ХХІ ст. Ця боротьба сприяла єдності католицької громади. Парафія св. Йосипа живе повноцінним життям, має свої традиції, діяльність Римо-Католицької Церкви в Дніпропетровську є дуже плідною.

 

При написанні «Історії римо-католицької парафії м. Дніпропетровськ» було використано матеріали Державного архіву Дніпропетровської області, а також матеріали досліджень Н. Буланової, О. Городецького, В. Соколова, В. Старостіна.

1779 рік

Через три роки після заснування міста у Катеринославі оселяються римо-католики, переселенці з Криму.

1842 рік

Початок старань для побудови римо-католицького храму. На гроші місцевих католиків придбано земельну ділянку на Катеринославському проспекті під будівництво костелу. Священик о. Домінік Зіббіні звертається до місцевої влади з проханням про дозвіл на будівництво в Катеринославі католицького костелу.

1869 рік

Затвердження архітектурного проекту Бродницького А.В. та Меркулова П.П. міністром внутрішніх справ Росії. Початок будівельних робіт.

1877 рік

Завершено будівництво костелу св. Йосипа. Його зараховано до реєстрів Римо-Католицької Церкви Саратовської дієцезії. Це стверджує в офіційному листі Ямбурзький адміністратор о. А. Севалбік.

1878 рік, 7 травня

Освячення храму. Покровителем костелу стає св. Йосип.

1900 рік

На прохання майже 10-тисячної католицької громади Катеринослава Міністерство Внутрішніх Справ Росії затверджує проект розширення костелу.

1906 рік, 14 серпня

Саратовсько-Тираспольський єпископ Йозеф Кесслер консекрує храм.

1937 рік

У дворі перед храмом розстріляний настоятель парафії о. Вінсентій Сквірецький.

1938 рік

Радянська влада заборонила католикам збиратися у храмі. На Соловках закатовано репресованого священика о. Якова Розенбаха, який служив у парафії.

1942 рік

Італійський окупаційний легіон відкриває костел для всіх католиків міста. Зусиллями настоятеля о.П’єтро Леоні відремонтовано орган, відроджено хор, відновилась душпастирська праця.

1948 рік, 30 липня

Облрада забирає будівлю храму в католицької громади і віддає її Дніпропетровському міськвиконкому. Радянська влада не підтверджує реєстрацію парафії і закриває костел. Обладнання костелу інвентаризує спеціальна комісія і вивозить з храму.

1948 рік, 26 серпня

Виконком Дніпропетровської міськради вирішив передати будівлю костелу міській бібліотеці. [фото]

1949 рік, 12 лютого

Виконком Дніпропетровської міськради вирішив передати будівлю костелу з підсобними приміщеннями Міському Комітету у справах фізкультури та спорту для організації спортзалу.

1949 рік, 4 червня

Затверджено кошторис щодо переобладнання будівлі костелу в спортивну залу на суму 163 тис. рублів.

1950 рік

Після масштабної реконструкції будівля храму змінюється до невпізнання. Тепер тут розміщується «Школа вищої спортивної майстерності».

1984 рік

До будівлі храму в’їжджає Зональне управління спортивних лотерей.

1991 рік, 4 березня

Дніпропетровська облрада здійснює реєстрацію римо-католицької парафії в Дніпропетровську у межах Кам’янець-Подільської дієцезії. Священик о. Юрій Зімінський, MIC прибуває з Харкова івідправляє в приватному будинку перше богослужіння для дніпропетровських католиків. Парафія розпочинає старання для повернення костелу.

1992 рік

Єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії назначає першим настоятелем парафії священика, який прибув з Польщі, о. Мартіна Янкевича.

1992 рік, 17 вересня

Дніпропетровська міська рада прийняла рішення про віднесення будівлі храму на пр. К. Маркса, 91 до категорії “Щойно виявлена пам’ятка архітектури“.

1997 рік, 7 лютого

Рішенням Прем’єр-міністра України П.І. Лазаренка будівля костелу передається до комунальної власності Дніпропетровської області.

1998 рік, 26 січня

Рішенням заступника голови Дніпропетровської облради будівля храму незаконно продається ТОВ «Фін-Інвест».

1998 рік, липень

ТОВ “Фін-Інвест” перепродає будівлю храму панамській корпорації “Вілнорз”.

1998 рік, 8 серпня

«Вілнорз» перепродає будівлю американській корпорації «Dugsbery, Inc».

1998 рік, 24 грудня

Рішенням Вищого арбітражного суду Українидоговір купівлі-продажу будівлі між Дніпропетровською облрадою і ТОВ «Фін-Інвест» визнається недійсним.

1999 рік, 15 серпня

Для служіння в Дніпропетровськ прибувають монахи-францисканці з Ордену Братів Менших Капуцинів. Парафію очолює бр. Павло Токаж, OFMCap. Тривають старання про повернення костелу.

2002 рік

З візитом у Дніпропетровськ прибуває Апостольський Нунцій Микола Етерович. На зустрічі з міською владою він обговорює питання повернення католицького храму.

2002 рік, 4 травня

Парафія переходить до складу новоствореної Харківсько-Запорізької дієцезії, яку очолює Його Преосвященство єпископ Станіслав Падевський, OFMCap

2006 рік, 28 липня

У храмі стається пожежа. Починається зовнішня і внутрішня руйнація споруди.

2007 рік, 27 червня

Побачивши, що двері храму відчинені, а всередині нікого немає, католики, вперше після Другої світової війни, заходять до приміщення костелу з метою охороняти будівлю. Власними зусиллями вони ремонтують дах, очищують храм від сміття. [фото]

2007 рік, 1 липня

Уперше за 100 років храм освячується. Це робить єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Станіслав Падевський.

2007 рік, 3 липня

До костелу вриваються 4 охоронців «Dugsbery». Вони силою виштовхують католиків, завдаючи легкі тілесні ушкодження жінкам, які перебували в храмі.

2007 рік, 4 липня

Ввечері, після молитви на розарії, парафіяни разом з настоятелем розпочинають цілодобове молитовне чування за повернення храму на сходинках перед костелом. Чування безперервно триває до 27 липня 2007 року. [фото]

2007 рік, 11 липня

Фірма «Dugsbery» відгороджує костел парканом, мотивуючи це початком ремонтно-відбудовних робіт. [фото]

2007 рік, 12 липня

Римо-католики продовжують свою молитву, але тепер вже перед парканом, за яким знаходиться їх храм. [фото]

2007 рік, 18 липня

Щоб підтримати парафію і молитися про захист храму до Дніпропетровська приїжджають світські францисканці з різних міст України.

2007 рік, 20 липня

Ремонтна будівельна бригада, найнята “Dugsbery”, починає трощити дах і склепіння храму. Робочі скидають з даху шифер та бензопилами ріжуть конструкцію склепіння і даху, кидаючи все на підлогу костелу. Парафіяни відпрошуються з роботи і збираються гуртом перед костелом на молитву.[фото]

2007 рік, 24 липня

У намірах допомоги римо-католицькій громаді до Дніпропетровська прибув Генеральний Консул Республіки Польща в Харкові Гжегож Серочинський. [фото]

2007 рік,
25-26 липня

На багатосторонніх переговорах представників духовенства, міської влади, парафії та власника досягнуто домовленості про припинення руйнування будівлі храму та початок переговорів про повернення костелу громаді. [фото]

2007 рік, серпень

Парафіяни започатковують регулярні Богослужіння перед храмом, які відбуваються щосереди і щонеділі.

2007 рік, 10 серпня

Дніпропетровськ відвідав Другий секретар Апостольської Нунціатури в Україні Преподобний Отець Туомо Т. Вімпарі. Він зустрівся з мером міста і головою обласної держадміністрації.

2007 рік, 2 вересня

Після дощів на внутрішніх стінах храму проступили фрески, зроблені у XIX ст. [фото]

2008 рік, 15 березня

Вперше за останні 100 років у Дніпропетровську відбулася Свята Меса під проводом Апостольського Нунція. Його Високопреосвященство архієпископ Іван Юркович відвідав Дніпропетровськ для підтримки католиків міста та спільної молитви за повернення храму. На Службі Божій з нагоди урочистості св.Йосипа, покровителя дніпропетровського костелу і парафії, зібралося духовенство і вірні зі всієї України. [фото]

2008 рік, 2 жовтня

Відбулося урочисте святкування 300-річчя присутності капуцинів в Україні. [фото]

2008 рік, 7 жовтня

Адвокат “Dugsbery, Inc.” у суді оголосив про бажання корпорації закінчити суперечкумировою угодою.

2008 рік, 4 листопада

Корпорація “Dugsbery”, міська влада Дніпропетровська та парафія св. Йосипа підписали протокол про наміри, щодо повернення храму св. Йосипа католикам.

2009 рік, 21 січня

Всупереч обіцянці повернути храм “Dugsbery, Inc.” подала позов до суду про стягнення з парафії понад мільйона гривень за богослужіння перед храмом. Римо-католицька громада розцінила цей вчинок як розірвання мирової угоди.

2009 рік, 25 січня

Парафія розпочала молитовний протест проти чергової несправедливості з боку “Dugsbery”. Від цього дня вся діяльність парафії переноситься на вулицю, перед храмом щоденно відправляються богослужіння. Католики зі всього світу надсилають листи до посольств США про захист дніпропетровської парафії від дій жадібної до грошей американської корпорації. [фото]

2009 рік, 30 січня

Невідомі вкрали образ Ісуса Милосердного, що висів перед храмом від початку акції протесту.

2009 рік, 2 лютого

Парафіяни встановили хрест перед храмом. [фото]

2009 рік, 10 лютого

У Дніпропетровську католики пікетували офіси партії “Громада”, яку очолює Павло Лазаренко, та корпорації “Dugsbery”, що знаходяться в одній будівлі. Того ж дня католики Києва перед Посольством США в Україні просили Президента США Барака Обаму про захист для дніпропетровських католиків. [фото]

2009 рік, 13 лютого

Посол Польщі Яцек Ключковскі та Генеральний консул Польщі у Харкові Ґжеґож Серочинський зустрілися з парафіянами перед храмом, щоб підтримати їх у непростій боротьбі за Божий Дім. [фото]

2009 рік, 13 лютого

На зустрічі з Послом Польщі Яцеком Ключковським голова Дніпропетровської облдержадміністрації Віктор Бондар висловив готовність виступити третьою стороною у конфлікті між американською компанією та спільнотою римо-католиків у Дніпропетровську і сприяти тому, щоб храм повернувся до католицької спільноти.

2009 рік, 19 лютого

Вищий господарський суд України визнав незаконними рішення судів нижчих інстанцій, якими право власності на будівлю костелу визнавалося за американською корпорацією “Dugsbery, Inc”. Справу повернуто на розгляд до суду першої інстанції. [текст постанови]

2009 рік, 20 лютого

Невідомі в ніч на 20 лютого 2009р. повалили хрест, який був встановлений парафіянами на місці молитовних зібрань.

2009 рік, 22 лютого

У Києві католики зібралися на недільне богослужіння просто неба, щоб проявити свою солідарність з дніпропетровською парафією, яка змушена щодня молитися на вулиці. [відеофото]

2009 рік, 26 лютого

Київські католики зустрілися з працівниками Посольства США в Україні й розповіли про утиски, яких зазнає парафія в Дніпропетровську від дій американської корпорації “Dugsbery”.

2009 рік, 26 лютого

Суд не знайшов підстав для стягнення з парафії понад мільйона гривень за позовом “Dugsbery, Inc.”. [фото]

2009 рік, 4 березня

Хрест перед храмом вдруге зламали невідомі та розкидали квіти і свічі, які парафіяни приносили до храму. [звернення єпископа Станіслава Падевського]

2009 рік, 8 березня

Парафіяни встановили перед храмом новий хрест.

2009 рік, 15 березня

Недільне богослужіння перед храмом в Дніпропетровську очолив єпископ-ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії Станіслав Падевський. Єпископ висловив впевненість у тому, що Ісус вижене сучасних торговців з храму, а гнів Божий зробить бич на комерційні справи навколо Божого Дому. Владика Станіслав закликав вірних озброїтися терпінням. [текст проповіді]

2009 рік, 19 березня

В урочистість св. Йосипа, покровителя парафії, господарський суд Дніпропетровської області приступив до нового розгляду справи про повернення храму св. Йосипа парафії. Третьою стороною у справі виступає Дніпропетровська облдержадміністрація.

2009 рік, 21 березня

Єпископат України під проводом архієпископа Львівського Мечислава Мокшицього відвідав Дніпропетровськ і взяв участь у святкуванні урочистості св. Йосипа. В урочистій процесії католики Дніпропетровська та України пройшли вулицями міста до католицького костелу св. Йосипа, біля якого відбулася св. Меса. Після проповіді єпископ-ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський висловив впевненість у тому, що на урочистість Успіння Пресвятої Діви Марії (15 серпня) парафіяни увійдуть до храму. Пізніше єпископи помолилися за повернення храму перед його зачиненими дверима. [фото]

2009 рік, 23 квітня

Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу “Dugsbery, Inc.” і залишив у силі рішення Вищого господарського суду України від 19 лютого 2009 р.

2009 рік, 13 травня

Понад 20 монахів з Ордену Братів Менших Капуцинів, які служать в Україні, відвідали нашу парафію для підтримки у молитовному протесті й спільної молитви за повернення храму.

2009 рік, 25 червня

Господарський суд Дніпропетровської області в особі судді Володимира Татарчука ухвалив рішення у справі про визнання права власності на будівлю костелу св. Йосипа за римо-католицькою парафією м. Дніпропетровськ. Суд у повному обсязі задовольнив позовні вимоги парафії і постановив визнати право власності на будівлю костелу за римо-католицькою парафією св. Йосипа та повернути храм з чужого незаконного володіння. [фототекст рішення]

2009 рік, 10 серпня

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду у складі суддів П. Павловського, О. Чус, В. Мороза підтвердила право власності парафії на будівлю храму і залишила у силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25 червня про повернення храму з чужого незаконного володіння на користь римо-католицької парафії св. Йосипа. [фото]З цього дня храм став власністю парафії.

2009 рік, 14 серпня

Після богослужіння у вігілію урочистості Успіння Пресвятої Діви Марії настоятель посмикав двері храму і вони відчинилися. Свідками Божого дива були десятки паломників зі всієї України, які приїхали до святині, щоб разом з дніпропетровською парафією радіти перемозі Бога у справі повернення храму.

2009 рік, 20 серпня

Парафіяни розпочали прибирання храму до урочистості освячення. Незабаром біля храму з’явилися представники “Dugsbery, Inc.” з вимогою звільнити будівлю. Один з них, депутат міськради Хмєлєвський О.Й. неодноразово висловлював погрози прислати “20 своїх хлопців”, які швидко розберуться з парафіянами. Міліція, ознайомившись з рішеннями судів, пояснила “Dugsbery, Inc.”, що вони не мають права власності на будівлю храму. [фото]

2009 рік, 20 серпня

Зустрівшись з черговою агресією “Dugsbery, Inc.” і усвідомленням реальної небезпеки силового заволодіння будівлею храму парафіяни вирішили цілодобово перебувати в храмі. Ввечері, вперше за багато років, у храмі відбулася Літургія.

2009 рік, 23 серпня

Вперше за 60 років католики Дніпропетровська зібрались у своєму храмі на недільне богослужіння. Урочисту Літургію відправив настоятель Ордену Братів Менших Капуцинів в Україні бр. Блажей Суска.

2009 рік, 29 серпня

Храм св. Йосипа освятили! Богослужіння очолив єпископ-ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії Мар’ян Бучек, храм освятив єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії Станіслав Широкорадюк. В урочистостях також взяли участь єпископ Одесько-Симферопольський Петро Мальчук, настоятель братів-капуцинів в Україні бр. Блажей Суска, Посол Польщі Яцек Ключковскі, Генеральний консул Польщі Ґжеґож Серочинський, священики та понад 300 вірних з усієї України. Перед св. Месою католики пройшли урочистою процесією вулицями міста прославляючи Бога і дякуючи Йому за повернення храму. [фото]
Останнє оновлення на Понеділок, 09 грудня 2013, 10:57